ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ АКУШЕР-ГІНЕКОЛОГ ЛАЗАР БУБЛІЧЕНКО

Олександр ЗУБАР 24.12.2021 у 11:00 117

Перша сходинка до щастя – здоров’я. Сократ

ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ АКУШЕР-ГІНЕКОЛОГ ЛАЗАР БУБЛІЧЕНКО

Бубліченко Лазар Іванович – видатний  вчений в галузі акушерства і гінекології періоду Російської імперії та СРСР, Заслужений діяч науки СРСР, доктор медичних наук, професор, лауреат Сталінської премії СРСР, який за порівняно короткий строк роботи на Куп’янщині зробив немало для становлення наукової медицини на наших теренах і залишився у вдячній пам’яті не одного покоління наших земляків.

Портрет Л.І.Бубліченка роботи Б.М.Кустодієва

Народився Лазар Іванович 30.07.1875 року в родині українського малоземельного селянина слободи Чернянка Новооскільського повіту Курської губернії (нині сел.Чернянка Бєлгородської області Росії), яка знаходилася в межах української етнічної території.

Після закінчення народної школи та повітового училища Лазар вступив до 3-го класу Корочанської Олександрівської чоловічої гімназії в м.Корочі, яку закінчив в 1895 р. з золотою медаллю. До речі, він був лише п’ятим золотим медалістом в історії цієї гімназії. Причому остання перед ним золота медаль була вручена за 5 років до нього, а наступна після нього – через 3 роки.

Навчаючись четвертому класі гімназії, Лазар почав заробляти власні гроші репетиторством з відстаючими гімназистами, що було відчутною  допомогою його батькам. Золота медаль давала право на стипендію в будь-якому вищому навчальному закладі Російської імперії, що для сина незаможного селянина мало велике значення. І Лазар того ж 1895 року вступив на медичний факультет Імператорського Харківського університету.

Вже на 3-му курсі він розпочав свої наукові дослідження в фармакологічній лабораторії університету. А в товаристві наукової медицини та гігієни університету навіть опублікував свою першу наукову статтю про фармакологію препарату «ейкаїн В».

На 5-му курсі його наукове дослідження на тему: «Значення кишкових мікробів в походженні гострих захворювань кишківника у дітей грудного віку» вже було удостоєне золотої медалі.

В 1899 році студентом 4-го курсу Лазар Бубліченко одружився. Його дружиною стала Євгенія Юліанівна, майбутня лікарка-стоматолог. І того ж таки року у них народився син Микола, майбутній вчений-геолог.

В 1900 році Лазар Іванович з відзнакою закінчив університет і розпочав свою трудову діяльність лікарем лікарні Таганрозького металургійного товариства, яка обслуговувала робітників цього заводу.

Через 3 роки він переїхав на Куп’янщину, де в селі Волоській Балаклеї (інша назва Щеняче) став не просто першим професійним лікарем в цьому регіоні, а засновником наукової медицини взамін різного роду народних цілителів, знахарів, травників, повитух, заговорювачів і т.д.

Під час епідемії чуми 1848 року тільки в Щенячому з 2991 мешканця померло понад 500! Тому поява тут професійного лікаря з вищою освітою було справжньою історичною подією.

У Волоській Балаклеї Лазар Іванович спочатку очолив сільську медамбулаторію, а згодом став ініціатором будівництва міжповітової лікарні з першим на Харківщині пологовим відділенням у сільській місцевості.

За власним проєктом Бубліченка у Волоській Балаклеї була побудована нова сучасна навіть за нинішніми мірками лікарня, яку він і очолив.

Навколо лікарні посадили фруктовий сад. А її територію обсадили декоративними деревами, придбаними у розсаднику села Безм’ятежного.

В цій лікарні  на повну потужність проявився і Божий дар Лазаря Івановича як лікаря широкого профілю. Адже йому доводилося лікувати всі захворювання. Дуже багато місцевих селян були йому вдячні не тільки за лікування, а й за врятоване життя. Зокрема, він врятував життя і дуже близькому родичу автора цієї публікації. Тож не дивно, що незабаром чудо-лікар Бубліченко став регіональною  легендою.

Пошана до нього тут передається з покоління в покоління, а його ім’я добре відоме і сучасним мешканцям колишнього Шевченківського району. Паралельно з лікарською практикою Лазар Іванович займався і науковою діяльністю.

В 1907 р. на з’їзді лікарів Харківщини він зробив актуальну на той час доповідь на тему: «До питання про пологові приюти в Харківській губернії», яка була оприлюднена в матеріалах цього з’їзду. А в 1908 р. в Харкові він  представив свою наукову роботу на латинській мові.

Дуже цікава і наступна деталь. Мешкаючи на Куп’янщині, Лазар Бубліченко підтримував тісні стосунки з геніальним актором, режисером і драматургом Марком Кропивницьким, хутір якого Затишок знаходився неподалік від Щенячого. У своїх спогадах професор Бубліченко писав: «Я добре знаю Марка Лукича із часів студентства. Вперше побачив його ще будучи гімназистом 6-го класу в Літньому театрі у Харкові, де тоді грала, як було оголошено, «малоросійська трупа»…Кропивницький, Карпенко-Карий, Заньковецька були кумирами української молоді».

М.Л.Кропивницький

Цілком природно, що, оселившись у Куп’янському повіті, Бубліченко вважав за велику честь особисто познайомитися з людиною, яку вдячні шанувальники ще за життя нарекли «батьком українського театру». Саме тому за найменшої нагоди Лазар Іванович намагався завітати до садиби митця погостювати, а інколи за потреби і надати лікарську допомогу. Дружили поміж собою і їхні діти Олександра, Володимир і Ольга Кропивницькі та Микола Бубліченко. Прикметно, що дружба обох родин продовжувалася і після переїзду Бубліченків в Петербург, куди вже після смерті Марка Лукича також переїхала його вдова Надія Василівна та дехто з дітей.

Звичайно ж, не просто як лікарю, а вже як науковцю, Лазарю Івановичу було затісно в стінах сільської лікарні. Йому треба було виходити на широкий науковий простір, і в 1909 році він переїхав до столиці імперії Петербурга, який на все подальше життя став його рідним містом.

Важко навіть уявити якою втратою був його  від’їзд для мешканців  Волоської Балаклеї, Сподобівки, Дуванки, Баранової, Федорівки, Безм’ятежного, Загризової, Березової, Кравцовки та інших ближніх та віддалених сіл. Але наука вимагає жертв, в т.ч. і таких. А на Лазаря Івановича попереду чекала велика наука і великі досягнення і ній.

В Петербурзі  він почав працювати в Повивальному інституті (згодом це -  Інститут акушерства та гінекології АМН СРСР, а нині - НДІ акушерства, гінекології та репродуктології ім.Д.О.Отта). Тут в 1912 р. у Військово-медичній академії він успішно захистив дисертацію «Про бленорею (гостре гнійне запалення) очей у новонароджених» на здобуття ступеня доктора медичних наук. Того ж року на Всесвітній гігієнічній виставці в Дрездені його роботи з допомоги породіллям в Росії були удостоєні медалі.

Перед Першою світовою війною в Петербурзі на вул.Введенській був збудований в стилі модерн будинок під №7, куди переїхала родина Бубліченків.

Художник Б.Кустодієв, автопортрет

І майже одночасно з ними тут оселилася родина відомого російського живописця Бориса Кустодієва (1878-1927), пензлю якого належать, зокрема, такі знамениті полотна, як «Купчиха за чаєм», «Масляниця», «Весна», портрет Федора Шаляпіна та інші. Борис Михайлович страждав тяжким захворюванням хребта, був прикутий до інвалідного візка і потребував постійного медичного догляду. Тому родини Бубліченків і Кустодієвих не просто подружилися, а Бубліченки стали для сусідів Кустодієвих ще й домашніми лікарями.

Микола Бубліченко. Портрет роботи Б.Кустодієва.

Подружилися і їхні сини – Микола Бубліченко та Кирило Кустодієв. Разом вони займалися гребним та лижним спортом, а ще їх обох поєднувало захоплення малюванням. Саме через це захоплення Кирило Кустодієв в майбутньому став відомим театральним художником.

Композитор Д.Шостакович

Також в квартирі Бубліченків регулярно збирався аматорський струнний квартет, незмінним учасником якого був і єврейський школярик Митя Шостакович – майбутній видатний радянський композитор, піаніст, педагог, Герой Соціалістичної Праці, Народний артист СРСР, лауреат Ленінської і п’яти Сталінських премій та Державної премії РРФСР ім.М.І.Глінки, автор знаменитої 7-ї симфонії, відзначеної Сталінською премією.

В квартирі Миколи Лазаревича (сина Лазаря Івановича) впродовж всього його життя зберігалися два портрети роботи Б.Кустодієва, які пережили блокаду. Це - самого Миколи в період, коли він був випускником гірничого інституту з дарчим написом: «Дорогим Євгенії Юліанівні і Лазарю Івановичу Бубліченкам в день срібного весілля від Б.Кустодієва 23 січ.1924». Та його батька, сидячим в кріслі в білому халаті, з стетоскопом в руці і жартівливим написом на дверях «палата №5». Згодом над портретом Миколи, де він зображений з напіввідкритим ротом, весь час жартували: «Закрий рота – ворона влетить».

Вже за часів СРСР в 1923 р. Л.Бубліченко Радою свого інституту був обраний першим професором новоутвореної кафедри післяпологових захворювань.

Свої наукові дослідження він узагальнив у ряді монографій, які в СРСР були відомі кожному лікарю акушеру-гінекологу. Найважливішою друкованою роботою цього непересічного вченого і практика є тритомна монографія «Післяпологова інфекція» - результат його 45-літньої напруженої роботи.

Колега Лазаря Івановича професор С.Хаскін, характеризуючи зазначену монографію, відмітив: «…ми не знаємо в літературі рівної роботи за охопленням матеріалу, глибині трактовок, багатству особистого клінічного досвіду автора і повноті приведеної літератури». Цю його роботу по праву називали енциклопедією післяпологових захворювань і настільним посібником для акушерів.

Всього ж у його науковому доробку понад 160 наукових робіт з акушерства та гінекології, які і донині є актуальними. Багато з його учнів та співробітників завдяки йому стали відомими докторами медичних наук та професорами.

В період Другої світової війни і блокади Ленінграда Лазар Іванович зі своїм інститутом був евакуйований в столицю Казахстану Алма-Ату. Там він продовжував плідно займатися науковою роботою, поки його місто не було звільнено від блокади.

В 1950 р. професор Л.І. Бубліченко був удостоєний Сталінської премії другого ступеня в галузі науки (100 000 рублів) за 1949 рік «за науково-клінічні дослідження з лікування, диагностики, профілактики та вивчення післяпологових інфекційних захворювань, узагальнених в науковій роботі «Післяпологова інфекція (1946-1949».

Тривалий час Лазар Іванович працював головою Ленінградського товариства акушерів-гінекологів, головою Ленінградської обласної комісії з допомоги породіллям, членом Ради з допомоги породіллям Міністерства охорони здоров’я СРСР. Обирався почесним членом Ленінградського, Московського та Латвійського акушерських товариств.

В 1955 році з нагоди 80-річчя з дня народження та 55-річчя науково-лікарської діяльності він був нагороджений орденом Леніна.

Помер Лазар Іванович 1 липня 1958 року в Ленінграді, всього місяць не доживши до свого 83-ліття. Похований на Богословському цвинтарі.

Могила Л.І.Бубліченка на Богословському цвинтарі

В некролозі на його смерть член-кореспондент АМН СРСР професор П.Білошапко написав: «Своєю невтомною працею на благо жінки-матері, своєю впертою працею вченого Л.І.Бубліченко завоював одне з перших місць серед радянських акушерів-гінекологів».

Його син - Микола Лазаревич Бубліченко (1899-1990) обрав інший шлях в науці. Він з дитинства захопився геологічними науками, а в 1927 р. закінчив Ленінградський гірничий інститут. Згодом став відомим радянським вченим-палеонтологом, доктором геолого-мінералогічних наук, професором, членом-кореспондентом Академії наук та Заслуженим діячем науки Казахської РСР.

На превеликий жаль, ім’я видатного вченого-медика Лазаря Івановича Бубліченка не відоме не тільки у нашому місті, а навіть на його малій батьківщині в селищі Чернянка, де він народився, та в м.Корочі, де він закінчив з золотою медаллю гімназію. В їхніх краєзнавчих музеях про нього зовсім нічого немає. А от у Волоській Балаклеї та в смт.Шевченковому є вулиці його імені. Причому в Шевченковому селищна лікарня розташована саме на вул.Бубліченка.

Олександр ЗУБАР

член Національної спілки журналістів України

Також читайте У того, ХТО НЕ ПАМ’ЯТАЄ МИНУЛОГО, НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО

 Підписуйтесь на сторінку газети "Вісник Куп’янщини" у Фейсбуці!!!

 та читайте інші цікаві новини на сайті Громада.Груп.Куп’янськ

 

 

 

 

 

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини