Той ворог найнебезпечніший, який прикидається твоїм другом Григорій Сковорода
Окрім куп’янчанина Василя Глиняного, про якого вже розповідала наша газета, повним Георгієвським кавалером був іще один наш земляк – Григорій Гаврюшенко. Але якщо уродженець Одеси В.Глиняний куп’янчанином став вже після Першої світової війни, то Г.Гаврюшенко є уродженцем Купֹ’янщини. Та й долі їхні склалися зовсім по-різному. Василь Глиняний навіть від своїх рідних ретельно приховував і свою участь у Першій світовій війні, і свій чин фельдфебеля царської армії, і свої ратні подвиги та високі нагороди. Він тихо прожив у нашому місті на Заоскіллі і так само тихо помер, проживши 76 років. А от Григорій Гаврюшенко, повівшись на заманливу більшовицьку пропаганду, спочатку досягнув значних кар’єрних висот в Червоній армії, а потім був безжально кинутий в ненажерливу сталінську м’ясорубку. Про що і піде ця розповідь.
Григорій Федорович Гаврюшенко народився в 1895 році в с.Моначинівці, Куп’янського повіту, Харківської губернії в родині залізничного кочегара. Після закінчення початкової школи він поїхав на Донбас, де працював на шахтах катальником, в обов’язки якого входило: у шахті вивезення вугілля і породи із забою для підняття на гора, а на поверхні – в купи та відвали. В 1915 році, коли вже на повну потужність палала Перша світова війна, 20-річного Григорія Гаврюшенка призвали до Російської імператорської армії і направили в 220-й запасний батальйон, а згодом в 23-й Туркестанський піхотний полк Кавказького фронту, де він перед відправкою в діючу армію пройшов навчання в учбовій команді. А потім брав участь в знаменитій зимовій Ерзурумській наступальній операції, яка проводилася з грудня 1915 р. по березень 1916 р. під командуванням генерала від інфантерії Миколи Юденича проти турецьких військ під командуванням Абдули Керім-паші за оволодіння турецьким укріпленим районом Ерзурум та в Байбуртській наступальній операції. В тяжких зимових умовах в гірській місцевості російські війська розгромили 3-тю турецьку армію і оволоділи османськими містами Ерзурум та Іспір, що відкрило їм шлях вглиб Туреччини. Російські війська в цих боях втратили убитими - 2339 чоловік, пораненими і обмороженими – 14700, захопили в полон 13000 турецьких військовиків. Ними було захоплено 9 турецьких бойових прапорів і 300 трофейних гармат. Турки втратили тільки убитими 53000 чоловік. Після цих військових операцій Туреччина опинилася на грані катастрофи, а Німеччина втратила одного з найкращих своїх союзників. В цих боях був поранений і Григорій Гаврюшенко. За виключну хоробрість і героїчні подвиги на Кавказькому фронті він був нагороджений чотирма Георгієвськими хрестами. Тобто став повним кавалером цієї найвищої і найшанованішої бойової нагороди для рядових та унтер-офіцерів. Після Лютневої 1917 року буржуазно-демократичної революції старший унтер-офіцер Гаврюшенко з головою поринув у вир політичної боротьби. Його було обрано секретарем полкового комітету. У травні 1917 року Г.Гаврюшенка було переведено до Петрограда на службу в 1-му кулеметному полку. Але восени того ж року він виїхав на Донбас, щоб у жовтні з’явитися на своїй малій батьківщині в Моначинівці як голова ревкому для керівництва повстанням і встановлення там більшовицької влади.
В грудні 1917 р. з місцевих мешканців Г.Гаврюшенко сформував і очолив партизанський загін, який до березня 1918 року воював з німецькими військами, білогвардійськими та військами Української Народної Республіки, після чого був призначений комендантом Куп’янського залізничного вузла. Згодом його загін приєднався до військ 5-ї радянської армії під командуванням Рудольфа Сіверса. Війська командарма Р.Сіверса «прославилися» на Дону нелюдською жорстокістю, яка викликала дикий жах навіть у прибічників більшовизму. На «бойовому рахунку» Рудольфа Фердінандовича і операція по розкозачуванню, в ході якої він розстріляв 2000 козачих офіцерів – ветеранів Першої світової війни, перебив сім’ї тих, хто пішов на службу до Добровольчої армії і навіть наречених юнкерів військових училищ, реквізував у населення хліб. Всі ці «заходи радянської влади» супроводжувалися масовими розстрілами, грабунками, гвалтуваннями жінок, вбивствами священників. Наприклад, в Таганрозі, в палаючій доменній печі Сіверсом було спалено живцем 50 білогвардійських офіцерів, попередньо зв’язаних в напівзігнутому положенні. Про спаленого японцями в паровозній топці більшовика Сергія Лазо знав весь СРСР. Про спалених більшовиками в Таганрозі 50 білогвардійських офіцерів радянська історія мовчала. Ось до такої «прославленої» армії влив свій куп’янський партизанський загін Георгієвський кавалер моначинівець Григорій Гаврюшенко. До речі, в Росії у м.Таганрозі іменем Рудольфа Сіверса названа вулиця, в Ростові-на-Дону – проспект. А в Україні у м.Авдіївці, Донецької області є молодіжне об’єднання «Самоорганізація ім.Рудольфа Сіверса». Можливо саме в цьому об’єднанні і виховували нинішніх сепаратистів.
Під час Громадянської війни військова кар’єра в Червоній армії у нього йшла, як по маслу – командир батальйону, командир полку, бригади, заступник комісара дивізії. З травня по листопад 1920 року Гаврюшенко проходив навчання на командних курсах, після чого знову на фронті командиром стрілецького полку. Під час одного з боїв був тяжко поранений. На чолі свого 275-го стрілецького полку брав активну участь в боях по збройному придушенню молодих національних республік в Закавказзі (Азербайджанська Демократична Республіка, Демократична Республіка Вірменія і Грузинська Демократична Республіка) та встановленню там більшовицької влади, за що в 1922 р. був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Після Громадянської війни Григорій Гаврюшенко на відповідальних посадах в Червоній армії. В 1922 р. він закінчив відділення командирів полку Вищої школи комскладу РСЧА «Выстрел». В 1926 р. закінчив Військову академію ім.Фрунзе, а в 1930 р. - курси удосконалення вищого начальницького складу при цій же академії. Потім була служба на посадах помічника командира дивізії в Сибіру і на Уралі. У вересні 1931 року нарком оборони Клим Ворошилов інспектував бойову підготовку військових частин на Уралі. Там під час стрільб він звернув увагу на дуже вправного стрільця, яким виявився помічник командира 57-ї Уральської дивізії Григорій Гаврюшенко, і направив його на підвищення в Тюмень командиром щойно створеної 65-ї Тюменської стрілецької дивізії. В атестації за 1934 рік, підписаній командиром і військовим комісаром 13-го стрілецького корпусу Андрієм Сазонтовим, комдив Г.Гаврюшенко характеризується як бойовий досвідчений командир, під вмілим командуванням якого дивізія досягнула добрих результаті в бойовій підготовці і є цілком боєздатною. А сам «тов.Гаврюшенко багато працює над особистим самоудосконаленням як з марксистсько-ленінської, загальноосвітньої підготовки, так і над розширенням оперативно-тактичного кругозору». Також зазначено його відмінну стрільбу з усіх видів зброї, безумовний ріст в питаннях керівництва навчальним процесом з начскладом та господарським життям частин. І загальний висновок: посаді командира-комісара дивізії відповідає.
В 1937 р. товариш Сталін розпочав Великий терор, в жорна якого зі стандартним тавром «ворога народу» потрапив і комдив Григорій Гаврюшенко. Він був заарештований 19 березня 1937 року в своїй квартирі по вул.Телеграфній №8 м.Тюмені. Через багато років його дружина Марія Олександрівна писала: «Мене викликали і сказали, що я як член партії повинна відмовитися від чоловіка і через пресу оголосити його ворогом народу. Я сказала: «Якщо дасте з ним побачення, то напишу». Вони зраділи і побачення дозволили. Перше, що я запитала у Григорія, в чому звинувачують, він відповів, що у зраді. Я сказала: «Якщо ти винен, то я повинна тебе зректися». Він у відповідь: «Подивись на моє обличчя (під час одного з боїв куля навиліт пробила і спотворила його обличчя), воно спотворене білогвардійцями, через мене вони розстріляли матір, батька і брата. Я боровся за радянську владу, не шкодуючи життя, а зараз мене хочуть звинуватити у зраді. Не бувати цьому! Я доведу свою невинуватість, а ти вчиняй так, як тобі підказує твоя совість». Я відмовилася від зречення». За цю відмову Марія Олександрівна отримала 8 років концтаборів на Колимі. А її чоловік Григорій Федорович так нічого і не довів, та він і не міг нічого довести. Адже в ті часи була аксіома, що НКВД не помиляється. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 1 липня 1937 року за звинуваченням в участі у контрреволюційній терористичній організації він був засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний та кремований в крематорії Донського цвинтаря в Москві. Реабілітований посмертно 20.04.1957 р. Його безпосередній начальник комкор Андрій Сазонтов був розстріляний наступного 1938 року, а реабілітований в 1956 р.
«Революція пожирає своїх дітей», - сказав понад 200 років тому видатний французький революціонер, один з батьків-засновників Першої французької республіки Жорж Дантон, якому також під час революційного терору і також колеги-революціонери відтяли голову на гільйотині . От і такі, як наш земляк Григорій Гаврюшенко, спочатку на великій народній крові творили більшовицьку революцію, вогнем і мечем встановлювали і відстоювали радянську владу, від її імені творили терори, експропріації, розкуркулення, розкозачування, голодомори, репресії, депортації, а ця влада згодом їх зжерла, як своїх дітей і навіть не подавилася. Історія має звичай повторюватися.
Олександр ЗУБАР
член Національної Спілки журналістів України
Ще декілька актуальних новин на зараз