«Блажен народ, що мав такого сина»

Максим Рильський

Марко Лукич Кропивницький – всесвітньо відомий видатний український театральний діяч, актор і драматург, один із засновників українського професійного театру, якого заслужено називають «українським Шекспіром», композитор, один з видатних знавців і популяризаторів козачого побуту, життя і діяльність якого пов’язані і з Куп’янщиною. Адже останні 20 років свого життя з 1890 по 1910 рік він прожив саме в наших краях на хуторі «Затишок», як він сам писав «за 120 верст від Харкова і за 20 верст від повітового міста Куп’янська». Тому його життя і творчість є частиною історії не тільки України, а і Куп’янщини.

За своє життя Марко Кропивницький написав близько 40 п'єс, багато з яких увійшли до золотого фонду українського театрального мистецтва. Це, зокрема, такі драматургічні твори, як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», а також «Глитай, або ж Павук» і «По ревізії».

Як режисер М.Кропивницький створив реалістичну школу сценічного мистецтва, засновану на щепкінських вимогах до театру. Під його керівництвом свого часу почали творчий шлях такі видатні корифеї українського сценічного мистецтва, як Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський.

В історію українського театру увійшли і образи, створені Кропивницьким на сцені. У безсмертній «Наталці Полтавці» Котляревського він зіграв Виборного, в «Тарасі Бульбі» - роль Тараса Бульби, в своїй п'єсі «Глитай, або ж Павук» виконав роль Бичка. Сучасникам Кропивницький запам'ятався також у багатьох інших ролях.

Крім того, Марко Лукич відомий і як автор пісень. Талант його виявився під час створення ліричних пісень «За сонцем хмаронька пливе», «Де ти бродиш, моя доле» та «Соловейко». Багато з його вокальних творів популярні і зараз, через багато років після смерті їхнього творця.

П'єси, написані Кропивницьким, відрізняються соціальною значимістю, в них присутня художня сила, ідейний вага. Для українського театрального мистецтва переоцінити значення творчої діяльності Кропивницького просто неможливо. Його акторський талант став легендою серед українських лицедіїв. Вдячні нащадки називають Кропивницького «українським Шекспіром» і «українським Мольєром». За своє життя він зіграв близько 700 ролей! Крім того, Марко Лукич керував сценічними постановками десятків драматургічних творів. За довгий час роботи в театрі Кропивницький став учителем і ідейним натхненником для сотень своїх послідовників.

В Україні Кропивницький став батьком професійного театрального мистецтва. В своєму театрі він зібрав найталановитіших акторів з числа українців і перетворив їх в акторів світової величини. У Великобританії на професійний рівень це мистецтво вивів Шекспір, який в рідній країні шанується на рівні національного героя. А Україна має повне право пишатися своїм засновником театру. Як і Тарас Шевченко, Марко Кропивницький дуже тонко відчував реальну загрозу зникнення українського етносу, розчинення українців у пануючому на той час російському народі. Тому все своє свідоме життя він присвятив боротьбі за духовне визволення української нації. Театр Кропивницького став середовищем непокори імперській владі і валуєвщині. Ні утиски, ні різні перешкоди з боку російської влади не змогли завадити створенню в Україні свого національного театру, що можна з повним правом назвати життєвим подвигом Марка Лукича, його революційною місією. Він був справжнім лідером української нації в ті часи і постійно перебував на гребні епохи. Преса тогочасної столиці Російської імперії Петербурга називала Кропивницького «сонцем України» і другим за популярністю та рівнем народної любові в українській культурі після Тараса Шевченка. А його твори журналісти прирівнювали до найвидатніших творінь світової культури.

Фасад Національного академічного театру російської драми ім.Лесі Українки у Києві давно прикрашає меморіальна дошка, на якій написано: «У цьому будинку 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М.Л.Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру». Тобто наступного 2022 року українському театру виповниться 140 років.

Народився Марко Лукич 22.05.1840 р. в с.Бежбайраки (нині с.Кропивницьке, Новоукраїнського р-ну, Кропивницької області). Батько Кропивницького Лука Іванович служив управителем маєтків Фундуклея і Катакузена на території сучасної Херсонської області. Кропивницький-старший походив із старого шляхетського роду. Перші згадки про цей рід в письмових історичних джерелах датуються 1583 роком. Мати майбутнього актора і режисера Капітоліна Іванівна була позашлюбною дочкою поміщиці і гусара. Як показали подальші події, такий дивний союз батьків мав деякий вплив на характер доньки. За вдачею вона була кокеткою і так само, як і її чоловік, дуже сильно любила коней. Коли їхньому первістку Марку виповнилося 5 років, мати втекла з сім'ї з гусарським ротмістром. Знайомі з ситуацією люди потім розповідали, що розлючений батько взяв 2 пістолети і пішов до маєтку кривдника, якого, на щастя, якраз не було вдома. У дворі ротмістра гуляла пара дрохв, яких Кропивницький-старший застрелив з пістолета однією кулею, після чого виразно подивився на дворецького і мовчки пішов. Через деякий час Капітоліна розкаялася і повернулася в родину.

Марко Лукич користувався великою популярністю у жінок. Разом з тим спілкування Кропивницького зі слабкою статтю не завжди було щасливим. Першою його дружиною була актриса Олександра Вукотич. У 1867 р. у Бобринці на Різдво після вистави була вечірка. На ній Марко Кропивницький познайомився та протанцював увесь вечір із Олександрою Костянтинівною Вукотич (1852-1880), потім провів її додому. Дівчина-сирота Олександра закінчила в Одесі гімназію, жила з тіткою. Невеличка 17-річна красуня запала Маркові в душу і незабаром вони побралися. Але щастя в родині не було – Олександра одне за одним народила трьох мертвих малят. Одного разу їм хтось підкинув хлопчика, якого Марко Лукич і Олександра Костянтинівна усиновили. Назвали його Костянтином. Нарешті у них народилася донька Марія. А в 1880 році Олександра Кропивницька померла. Їй було всього 28 років. Осиротілих Костика та Марійку доглядала тітка Марфа, тому батько не часто їх бачив. Робота, гастролі, самотність, життя в оточенні красивих акторок займали весь його час. Сина Павла народила Кропивницькому актриса Любов Квітка, з якою він не був у шлюбі. Бурхливим був у нього роман з актрисою Антоніною Маркович. Кропивницький хотів одружитися, але в якийсь момент щось між ними не склалося і одруження не відбулося. У 1887 році режисер втретє одружився. На цей раз востаннє. Його дружиною стала лікарка Надія Василівна Гладущенко, з якою він познайомився під час гастролей в Петербурзі. Цей шлюб виявився щасливим. В ньому вони дали життя трьом дітям – Олександрі, Володимиру та Ользі. Всі троє дітей потім своє життя пов'язали з театральним мистецтвом.

Як було сказано вище, життя і творчість «українського Шекспіра» були тісно пов’язані і з Куп’янщиною. У 1889 році Кропивницьким був придбаний хутір на північній околиці села Сподобівки (нині Куп’янського району). Надумавши купити цей хутір, Марко Лукич спершу поїхав оглянути його. Та досить йому було дізнатися, що в повітовому місті Куп’янську є аматорський театр, як рішення купівлі було прийняте остаточно. Наступного 1890 року родина Кропивницьких, тобто дружина Надія Василівна, мати Капітоліна Іванівна та донька Олександра поселилася тут. Вже в Сподобівці у Кропивницьких в 1892 році народився син Володимир, а в 1894 році донька Ольга. Хоч будинок, який придбали Кропивницькі, був добротний, вони збудували поряд новий цегляний будинок з мезоніном, після чого дали своєму поселенню красиву поетичну назву «Затишок». У новому будинку розміщалася бібліотека Марка Лукича, велика кількість картин, написаних як відомими художниками, так і самим Кропивницьким, пам’ятні подарунки і сувеніри митця, музичні інструменти, рідкісна зброя тощо. Навколо хутора було посаджено сад з фруктовими і декоративними деревами та виноградником. Внизу у балці збудували невеликий ставок. В 1909 р. на виставці в Куп’янську за зразкове ведення господарства Марка Лукича було нагороджено бронзовою медаллю Харківського товариства сільських господарів.

Слід зазначити, що в с.Сподобівці виріс і звідси пішов в доросле життя та наукову діяльність найавторитетніший дослідник життя і творчості Марка Кропивницького, автор кількох книжок про нього, доктор філологічних наук, професор Анатолій Новиков, 1954 р.народження. Прабабуся Анатолія Олександровича була в маєтку Кропивницьких кухаркою на кухні, де готувалась їжа для їхньої родини. Від себе хочу з гордістю додати, що в цей же час моя бабуся також була тут кухаркою на іншій кухні, де готувалась їжа для обслуги маєтку. А її мати, тобто моя прабабуся, тут доглядала за мисливськими собаками Марка Лукича, яких у нього як завзятого мисливця було чимало.

На хуторі «Затишок» Кропивницькі прожили до самої смерті Марка Лукича, тобто до 1910 року. За цей час на рубежі ХІХ-ХХ століть хутір перетворився на важливий культурний осередок Слобожанщини, де часто бували відомі діячі української культури, актори, письменники, вчені, громадські діячі. Серед них, зокрема, такі корифеї українського професійного театру, як видатний український письменник, драматург і актор Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я Іван Карпович Тобілевич) та його брат - видатний актор, режисер і громадський діяч Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище також Тобілевич), видатний український актор і режисер, педагог, народний артист СРСР, лауреат Державної (Сталінської) премії, племінник Марка Лукича - Іван Олександрович Мар’яненко (справжнє прізвище Петлішенко), видатний український історик, філософ та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук, автор «Історії Слобідської України» Дмитро Іванович Багалій, громадський діяч і кооператор, найвідоміший представник ліберального народництва в Україні Микола Васильович Левитський. В «Затишку» у Марка Лукича деякий час жив геніальний композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач українського пісенного фольклору і громадський діяч Микола Віталійович Лисенко. Тут понад 2 роки жили діти племінниці Т.Г.Шевченка – Ярини Микитівни Ковтунової (Ковтун), доньки старшого на 3 роки брата Тараса Григоровича – Микити Григоровича.

Надія Василівна у себе на хуторі безкоштовно лікувала мешканців Сподобівки та навколишніх сіл. Сім’я Кропивницьких за власний рахунок створила тут приватну безкоштовну школу для навчання місцевих дітей. А сам Марко Лукич багато працював у галузі театрального життя. У «Затишку» також утворилася перша не тільки в Україні, а й в Російській імперії дитяча театральна трупа, учасники якої за його сценаріями неодноразово і з величезним успіхом ставили дитячі вистави у Сподобівці, Барановому, Волоській Балаклії та інших селах регіону. До цієї трупи, окрім дітей Марка Лукича Володимира, Ольги і Олександри, входили також і діти сподобівських селян: Софія Зубар, Федора Самойленко, Параска Нардід, Олександра Колесник та інші.

Хутір «Затишок». Марко Лукич Кропивницький з юними артистами с. Сподобівки. Нижній ряд (зліва направо): Параска Нардід, Сонька Зубар, Федора Самойленко; середній ряд: Федоска, Оля Кропивницька (донька Марка Лукича), Саша Колесник, Марфушка; верхній ряд: Митрофан Трохимович (садівник), Володимир Кропивницький (син Марка Лукича), Ванько Кривобабка;

Не покидав Кропивницький і літературну діяльність. На основі подій у сусідніх селах та хуторах він написав близько 20 драматичних творів, у тому числі такі, як «Олеся», «Замулені джерела», «Страчена сила», «Конон Блискавиченко», «Мамаша», «Розгардіяш», «Старі сучки і молоді паростки», «Скрутна доба», «Зерно і полова», дитячі п’єси «Івасик-Телесик» та «По щучому велінню». В своїх п’єсах Марко Лукич намагався віднайти відповідь на актуальні для того часу соціально-політичні питання, віддзеркалив характерні для кінця ХІХ - початку ХХ століття тенденції модернізму. Також він перекладав твори Шекспіра, Мольєра, Гоголя, Некрасова, працював над своїми мемуарами.

Марко Лукич (сидить посередині) з родиною і друзями, ліворуч від нього дружина Надія Василівна. Стоять (зліва на право): його син Володимир, донька Олександра, репетитор його дітей Володимир Кузнецов. Сподобівка, хутір «Затишок». Фото 1909 року

Ще в перший рік свого перебування в «Затишку» Марко Лукич познайомився з членами куп’янського театрального гуртка, що складався з передової української інтелігенції, в основному вчителів м.Куп’янська та навколишніх сіл. А вже в серпні 1890 року він поставив з ними «Наталку Полтавку» Котляревського, а також власні п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю» та «Пошились у дурні». Петербурзький журнал «Артист» через кілька місяців сповіщав, що драматург Кропивницький безкоштовно зіграв з куп’янськими аматорами в трьох своїх кращих ролях і мав великий успіх. Окрім цього, Марко Лукич залишив куп’янчанам нові декорації, реквізит та колекцію париків. Куп’янські любителі театру обрали його почесним членом і режисером свого театрального товариства. Міський голова Куп’янська В.Шилін був палким любителем театру, тому свої спектаклі куп’янські аматори ставили у залі засідань Земської управи, яка була і неофіційним театром. Гастролювали вони і в навколишніх повітових містах Ізюмі, Вовчанську, Лозовій, Богодухові, Слов’янську, Лисичанську. Провідною артисткою в цьому колективі була молода вчителька Євдокія Шубіна. Її артистичний талант настільки вразив драматурга, що він навіть запрошував її працювати в професійному театрі. А основним помічником Кропивницького при постановці спектаклів у Куп’янську був Іван Єрохін, який виконував обов’язки суфлера, допомагав ставити декорації, оформляв рекламу, а до того ж був ще й талановитим актором.

Будівля колишньої Земської управи, в залі засідань якої куп’янські театрали ставили свої п’єси, в яких неодноразово брав участь і Марко Кропивницький. На жаль, тут навіть меморіальної дошки немає.

Творча співпраця Марка Лукича з куп’янськими театралами-аматорами тривала всі 20 років його життя в наших краях. Він не тільки вчив їх премудростям сценічної майстерності, а і сам часто виступав з ними у виставах в різних ролях. Так на куп’янській сцені він, зокрема, зіграв ролі Возного у п’єсі Котляревського «Наталка Полтавка», Кіндрата Балтиза у своїй п’єсі «Олеся», Фамусова у грибоєдівському «Горе от ума», Хому Кичатого в шевченківській драмі «Назар Стодоля». Куп’янські самодіяльні актори також бували в гостях у Марка Лукича в його живописному «Затишку». В Куп’янському краєзнавчому музеї зберігається безцінна реліквія – групова світлина всієї куп’янської театральної трупи разом з Марком Лукичем, його дружиною Надією Василівною, донькою Марією та прийомним сином Костянтином саме під час їхнього відвідування «Затишку». З досліджень професора Анатолія Новикова відомо, що в 1890-ті роки театральне товариство в Куп’янську очолював сам міський голова В.Шилін, його заступником був О.Лєвіз’є, режисером П.Ніколаєв, казначеєм А.Жуков. До складу правління входили також А.Коваленко, Ф.Зуєв, Д.Руденко та М.Фісенко. Всього на початок 1891 року дійсних членів товариства було 32 чоловіка.

Марко Лукич був дуже освіченою людиною. Він вільно володів польською, французькою і німецькою мовами. Досить оригінально відстоював він своє право на використання в побуті української мови. Очевидці розповідали, що під час візиту в перукарню він українською вимовляв: «Поголити!». Якщо персонал сказаного не розумів, актор прохання не повторював і роз'ясненнями не займався, а просто йшов до іншої перукарні, де його розуміли.

Кропивницького також можна назвати прикладом громадянського подвигу звичайної людини. Відомим є той факт, що російський цар Олександр III під враженням від спектаклю трупи Кропивницького запропонував йому грати в імператорському театрі. У разі згоди Кропивницький міг розраховувати на безтурботне життя забезпеченої і відомої в імперії людини. Однак від пропозиції царя Марко Лукич відмовився. Він пояснив, що для нього ніякого значення не мають матеріальні цінності і слава, але важливо зберегти вірність своїй землі і своєму народу і що кращою для нього буде робота в повну силу для блага рідної України.

Як і його батько, М.Кропивницький любив зброю і коней. В юності він навіть стрілявся на дуелі, а в його «козацьких» спектаклях завжди були присутні живі коні, якщо дозволяла обстановка і будова сцени. А ще Марко Лукич любив полювання. У нього, зокрема, була чудова колекція старих і сучасних рушниць. А також чимало мисливських собак різних порід. Взимку він разом з синами Костянтином і Володимиром та гостями полювали на зайців і лисиць. Влітку – на вальдшнепів, куріпок, дрохв та качок. В останні роки життя через погіршення здоров'я Кропивницький майже постійно жив на хуторі «Затишок». Проте він виїжджав на гастролі, активно створював нові п'єси, намагаючись при цьому робити акценти на найбільш злободенних темах часу.

Помер Марко Лукич також як справжній лицедій, хоча і не на сцені, як Мольєр. Повертаючись з гастролей на Одещині, він помер в поїзді 21.04.1910 року від інсульту. Похований в Харкові.

На жаль, у 1918 році на Покрову під керівництвом представників Ізюмської революційної ради будинок Марка Лукича Кропивницького на хуторі «Затишок» місцевими селянами було пограбовано і спалено. З членів його родини на той час на хуторі вже нікого не було. Адже Надія Василівна після смерті Марка Лукича виїхала до Харкова і садиба залишилася без догляду.

Під час пожежі згорів не тільки будинок, а і все в будинку, включаючи його величезну бібліотеку, безцінний архів драматурга, який він збирав десятиліттями, фотографії, п’єси з помітками на полях М.Заньковецької, М.Садовського, П.Саксаганського, талановитих акторів знаменитої трупи корифеїв, яких Марко Лукич підбирав з народу, щоб згодом зробити з них потужну українську трупу. Згоріло багато його рукописів. Отак сподобівські селяни «віддячили» тому, хто впродовж 20 років зробив їм стільки добра.

В 2016 році в рамках закону про декомунізацію м.Кіровоград (колишній Єлисаветград) було перейменовано в м.Кропивницький, тут же відкрито меморіальний музей М.Кропивницького і встановлено його погруддя. Також ім’я М.Кропивницького присвоєно академічному обласному українському музично-драматичному театру в цьому місті. Село Бежбайраки, де він народився, було перейменовано в Кропивницьке. Ім’я М.Кропивницького носить центральна бібліотека в м.Миколаєві, а також Сподобівська неповна середня школа, вулиці в містах Києві, Харкові, Кропивницькому, Одесі, смт.Шевченковому, селі Сподобівці, а також нарешті і в Куп’янську.

Останній з відомих нащадків Марка Лукича – його онук (син доньки Ольги), музикознавець, сценарист, режисер, оператор, журналіст і фотохудожник Ігор Олексійович Кропивницький, 1928 р.народження, помер в 2015 р. в Києві. Оскільки він був бездітний, рід Кропивницьких на ньому закінчився.

Олександр ЗУБАР

член Національної Спілки журналістів України

Підписуйтесь на сторінку газети "Вісник Куп’янщини" у Фейсбуці!!!

та читайте інші цікаві новини на сайті Громада.Груп.Куп’янськ